«Я не старий, я просто довго молодий», — вітаємо найстаршого співробітника КП!

Геннадію Надаровичу сьогодні виповнюється 79 років. Проте, як запевняє нас герой цього інтерв’ю, вік — це не перешкода, коли є бажання бути корисним.
Про професійний шлях, погляди на життя та мотивацію працювати, незважаючи на поважний вік, ми запитали пана Геннадія особисто.
Наша зустріч починається на одному з майданчиків зберігання демонтованих тимчасових споруд. Серед групи людей не одразу впізнаємо нашого співрозмовника, який особливо не вирізняється в колективі, хоч і виглядає помітно старше своїх колег.
Після короткого знайомства сідаємо в затишному місці неподалік та починаємо спілкування, в процесі якого одразу відкриваються неочікувані подробиці біографії головного героя.
Про вимушену зміну прізвища і не тільки
За словами самого Геннадія Надаровича, його юність нічим не відрізнялася від життя звичайного підлітка того часу. Школа в Києві, робота з 14 років і служба в армії, після якої потрібно було вступати до вищого навчального закладу.
Три подання документів на вступ закінчувались тим, що батьківське прізвище, який був грузином за національністю, не влаштовувало керівництво університету.
«Все нормально, здаю всі екзамени — відмова, відмова, відмова...»
Розібратися в причинах невдач допоміг один з членів приймальної комісії, письменник, якому сподобались знання української мови, продемонстровані Геннадієм під час вступу.
«Юначе, ану підійдіть до мене», — почулась пряма мова в коридорі навчального закладу. «Батько грузин? Грузин. А мати? Ні. А прізвище матері? Данілова. Тобі треба швидко змінити паспорт».
Відтепер найважчим було наважитись розповісти батьку про справжню причину провалу іспитів. Це довелося робити матері.
Наступний діалог з сином відбувся на кухні. Батько, якого ніколи не бачили з чаркою в руках, тепер сидів навпроти Геннадія з напівпустою пляшкою горілки.
«Вчитись хочеш? Хочу. Завтра підеш з мамою змінювати прізвище». Кажу: «Я не буду цього робити». Батько вмить змінився в обличчі, піднявся і вигукнув: «Якщо ти не зміниш прізвище, я вижену тебе з дому!»
Чергове подання документів на вступ. Запис в паспорті тепер уже інший: Данілов Геннадій Надарович.
Спершу нові документи передивився вже згаданий вище викладач. В якийсь момент його схвальний відгук змінився кількома нецензурними словами.
«Що це таке? Який Надарович?» Тепер перед паном Геннадієм постало інше завдання: навчитися писати літеру «д» максимально схожою на «з».
Але навіть отриманий такою важкою ціною студентський квиток був з приміткою «до першого зауваження», що точно не співпадало з репутацією найкращого студента курсу, яким Геннадій став вже через пів року.
Після закінчення навчання фінальним викликом було встигнути в типографію і прослідкувати, щоб в дипломі про вищу освіту залишилась саме літера «д» — НаДарович.
І хоча цю історію пан Геннадій розповідає з посмішкою на обличчі, в кінці він все ж зізнається, що зміна батьківського прізвища на все життя залишила важкий спогад у його біографії.
Про шлях у спорті та мотивацію
Щоденна праця за технічною спеціальністю, повноцінний робочий тиждень, але вечірні тренування з боротьби ніхто не відміняв.
Поняття «професійний спорт» в ті часи не існувало як такого, тож це була виключно ініціатива самих спортсменів. Справа повністю неоплачувана. Відпустка в зв’язку з поїздкою на змагання за свій рахунок. А гонорари за призові місця мізерні.
Більша частина молоді у спорт потрапляла буквально з вулиць — тренери вишукували таланти у дворах будинків. Так сталося і з нашим співрозмовником, якого під час гри з друзями помітив один зі знаних на той час легкоатлетів.
Спортивна кар’єра пана Геннадія розпочалася зі штовхання ядра та метання диска. Після цього спробував свої сили в боротьбі — і недарма. Адже невдовзі став постійним учасником регіональних та союзних змагань.
Найбільший отриманий гонорар — 172 рублі. Спробували перерахувати в долари — вийшло близько 400-сот. Щоправда, за зберігання хоча б однієї такої купюри загрожувало до 10 років в’язниці, тож співставляти цю суму з сьогоднішніми реаліями дуже складно.
Але навіть такий виграш радше виняток з правил, зізнається Геннадій Надарович. І додає, промовисто всміхаючись, що мотивацією слугували далеко не гроші, а можливість показати себе перед дівчатами.
Про життя на пенсії і бажання рухатись далі
Вихід на пенсію пан Геннадій зустрів на посаді заступника керівника технічного відділу Міністерства культури. Здавалося б, лишається тільки посадити город, чи зайнятись рибальством, чи, може, практикувати скандинавську ходьбу. Але це все не про нашого героя.
«Я вам чесно скажу. На третій місяць я якось зранку встав, вийшов на кухню і сказав: так, все, я пішов шукати роботу». І додає: «Сидіти вдома — це взагалі кошмар. Люди, колектив — ось головне. Зараз я серед людей. Чимось один одному допомогли, хтось щось розказав цікаве, якісь спільні інтереси…»
Ще трохи говоримо про різні непов’язані речі, які не лише розкривають вміння Геннадія Надаровича бути цікавим співрозмовником, але й демонструють його феноменальну пам’ять на дати, цифри, імена та події в житті. Каже, що найбільше допомагає розвиватись читання книжок.
Тож найщиріші вітання імениннику. Бажаємо натхнення і сил в нових починаннях, здоров'я на десятки років вперед, щастя й злагоди в сім'ї, яскравих вражень та насичених днів. Зичимо залишатись таким же енергійним та цілеспрямованим.
Впевнені, що в наступному році ще разом відсвяткуємо ювілей. Тим паче, що наприкінці нашої зустрічі пан Геннадій додає: «Я не старий, я просто довго молодий!»