Відзначаємо День захисників і захисниць України!
Російське повномасштабне вторгнення назавжди змінило життя мільйонів українців. Комусь довелось залишити рідний дім і шукати прихисток в інших містах чи навіть за кордоном. Хтось став волонтером, допомагаючи армії та переселенцям. Проте були ті, хто обрав найважчий, але водночас найпочесніший шлях — шлях захисника.
Серед них — також працівники КП “Київблагоустрій”. За час російсько-української війни понад двадцять співробітників долучилися до Сил Оборони. Більшість з них продовжують відстоювати суверенітет рідної землі, дехто поновився на посаді після поранення. На жаль, маємо і втрати…
На робочому місці зустрічаємось з Максимом Олександровичем. Він, як і багато інших добровольців, з перших днів повномасштабного вторгнення приєднався до ТРО. Як тільки вдалося вивезти родину в безпечне місце, в квітні 2022 року долучився до лав ЗСУ, де пройшли наступні два з половиною роки служби.
Спочатку на оборонних рубежах поблизу селища Піски на Донеччині. В укріпрайонах, побудованих ще в далекому 2014 році, звідки можна було бачити вишки сумнозвісного донецького аеропорту. Там же і отримав осколкові поранення.
Маючи інженерну освіту, працював на підприємстві з 2019 року. Тому, за свідченнями самого оповідача, повернутись до цивільного життя було не так уже й складно. Підтримка колег та знайоме середовище далися в знаки.
Але додає: “Набагато важче було після виходу з позицій. Якийсь час не вистачало того адреналіну, що відчувався на лінії зіткнення”. На запитання, чи пройшло це відчуття зараз, відповідає з гіркою іронією. Каже, що в Києві сильно нудьгувати не виходить, натякаючи на черговий ранковий обстріл столиці.
В дещо іншій площині розгортається історія Василя Васильовича. Свій перший бойовий досвід він здобув на Куп’янському напрямку. Запеклі бої поблизу цього стратегічного міста на Харківщині стали випробуванням не лише для нього, а й для усієї новоствореної бригади.
Окрім вогневих контактів з ворогом, давалися в знаки погодні умови та інші, не менш важкі для піхотинця виклики. “Мишей знали по іменах. Вони постійно приходили до нас харчуватися. Доводилось заправляти штани в берці та слідкувати, щоб фактично не лишалось відкритих ділянок тіла”, — розповідає колишній військовослужбовець.
Отримавши численні контузії, він уже не міг продовжувати військову службу й повернувся до цивільного життя. Проте робота інспектора з благоустрою відтепер виявилась занадто виснажливою: подекуди емоційні контакти з людьми давалися дедалі важче, а бажання звільнитись з кожним днем все більшало.
Довелося змінити посаду. Зараз Василь Васильович працює на одному з майданчиків зберігання демонтованих тимчасових споруд. Каже, що відновлюватись допомагають підтримка близьких, виїзди на природу та… собаки, що живуть поряд зі штрафмайданчиком.
Кожен з наших захисників має власний шлях та біль, яким не легко ділитися з іншими. На превеликий жаль, деякі голоси більше ніколи не зможуть бути почутими.
Молодший сержант Кононенко Олег Михайлович віддав своє життя у боротьбі за нашу державу. Його ім’я назавжди вкарбоване в історію комунального підприємства, а його подвиг — це наш обов’язок берегти пам’ять про воїна.
Сьогодні, вшановуючи всіх захисників і захисниць України, ми дякуємо кожному, хто виборює наше право жити у вільній країні. І схиляємо голови перед тими, хто заплатив найвищу ціну за незалежність і свободу України!